Методичні рекомендації
щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх
навчальних закладах
Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні
після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе
більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття
патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної
громадянської позиції тощо.
Важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини
осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе
відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну,
демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку,
сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського
миру й злагоди в суспільстві.
Важливим
чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану – промовистого
свідчення жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до
людської гідності, відстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою
учасників від особистого заради досягнення спільної мети; багатомовністю,
полірелігійністю. Зміст виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого
дотепер у світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь
на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного
політичного режиму в країні.
Актуальним є організація
збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських
військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української
війни, волонтерів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення
обороноздатності України.
Героїчні й водночас драматичні й
навіть трагічні події останнього часу спонукають до оновлення експозицій шкільних
музеїв, заповідників та кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації про
учасників АТО та волонтерів з даної території; необхідно взяти шефство над
родинами учасників ATO, які цього потребують. В цілому важливим є формування
засобами змісту навчальних предметів якостей особистості, що характеризуються
ціннісним ставленням до суспільства, держави, самої себе та інших, природи,
праці, мистецтва.
З огляду на це рекомендуємо:
По-перше,
виокремити як один з найголовніших напрямів виховної роботи, національно-патріотичне
виховання – справу, що за своїм значенням є стратегічним завданням. Не менш
важливим є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства,
державних символів - Герба, Прапора, Гімну.
По-друге, необхідно виховувати в
учнівської молоді національну самосвідомість, налаштованість
на осмислення моральних та культурних цінностей, історії, систему вчинків, які
мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням відповідальності.
По-третє, системно
здійснювати виховання в учнів громадянської позиції; вивчення та популяризацію
історії українського козацтва, збереження і пропаганду історико-культурної
спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання
молоді, формування готовності до захисту Вітчизни.
По-четверте,
важливим аспектом формування національно самосвідомої особистості є виховання
поваги та любові до державної мови. Володіння українською мовою та
послуговування нею повинно стати
пріоритетними у виховній роботі з дітьми. Мовне середовище повинно впливати на формування учня-громадянина, патріота
України.
По-п’яте,
формувати моральні якості особистості, культуру поведінки, виховувати бережливе ставлення до природи, розвивати
мотивацію до праці.
Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення
гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у
процесі навчання і позакласної діяльності.
У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної
роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.
Завдяки
результатам педагогічних досліджень достеменно встановлено, що 40 відсотків від
загального обсягу виховних впливів на особистість дитини здійснює освітнє середовище, в якому вона перебуває.
Ця цифра в кожному конкретному випадку шкільної практики варіюється відповідно
до особливостей області, школи,
класу, його мікрогруп та індивідуальних
особливостей самих дітей. Але слід визнати, що поміж інших джерел впливу на
становлення й розвиток дитини (сім’я, однолітки, позашкільні освітні заклади та
ін.) школа посідає домінантні позиції, тож і відповідальності на неї
покладається більше, і можливостей перед нею відкривається більше.
З метою створення умов для реалізації кожної
особистості та підтримки творчого, інтелектуального, духовного потенціалу нашої
нації необхідно модернізувати систему
викладання української мови, а саме:
- у навчально-виховній діяльності
неухильно дотримуватися єдиного мовного режиму;
- формувати інформаційно й
емоційно самобутній україномовний простір, який забезпечуватиме прилучення
школярів до величезного мовного дивосвіту, до глобальних знань про рідну мову,
її закони, систему її виражально-зображальних засобів;
- виховувати відповідальне
ставлення до рідної мови, свідомого нею користування;
- сприяти вияву українського
менталітету, способу самоусвідомлення і самоідентифікації, сприйняттю
української мови як коду праісторичної пам’яті;
- плекати розвиток духовної,
емоційно-естетичної, інтелектуальної сфери саме на основі української мови;
-
через мовне посередництво долучати школярів до національної історії, до
різних масивів національної культури, до глибинної сутності народного життя;
- здійснювати розвиток мовлення не тільки на
уроках української мови і літератури, а й під час вивчення всіх інших
предметів.
Також навчальні заклади мають проводити
інформаційно-просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на формування толерантності, поваги до культури, історії,
мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних
національностей за участю психологів, істориків, працівників кримінальної міліції.
Водночас необхідно активізувати
співпрацю педагогічних колективів з органами учнівського та батьківського самоврядування щодо
формування у дітей та молоді духовності,
моральної культури, толерантної поведінки, уміння жити в громадянському
суспільстві.
У контексті зазначеного вище,
надаємо методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у
загальноосвітніх навчальних закладах.
Історія
Як писав Олександр
Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». І такий народ завжди будуть зневажати й поневолювати.
Українська держава зможе розвиватися лише знаючи своє минуле, і пам’ятати, що
саме історична свідомість є вищою духовною цінністю будь-якої нації.
У духовному і
політичному житті кожного народу є події й роки, які назавжди входять в його
історію, свідомість, визначають характер буття, місце і роль у світових
цивілізаційних процесах. В історії України чимало подій, що перед усім світом
засвідчили прагнення українського народу до вільного, щасливого, заможного
життя. Як свідчить історія, із тисяч народів і народностей світу лише 200
виросли в нації – створили свої держави й домоглися визнання світової
спільноти, серед них – Україна.
На уроках історії закладаються
підвалини історичних уявлень майбутніх громадян про давнє минуле власне
українського народу, його мови, культури, ментальних рис характеру,
державно-політичного життя, як невід’ємної складової формування європейської
цивілізації. Тут учні мають отримати
базові наукові знання, що слугуватимуть фундаментом формування їх історичної
свідомості, патріотизму. Український патріотизм – явище, яке відображає все
незаперечно цінне в історії української державності, визнає природну
закономірність довготривалого історичного розвитку української нації, народу аж
до створення своєї державності.
Під час уроків
історії вчитель має донести до
учнів ідею української державності як консолідуючого
чинника розвитку суспільства й нації в цілому. Історія Руси-України,
Литовсько-Руська держава, Запорозька Січ, Гетьманщина, УНР, ЗУНР - яскравий приклад тривалих державницьких традицій України.
Висвітлюючи теми, пов’язані з відновленням
історичної пам’яті про них,
особливого наголосу потребують порівняльно-історичні відомості про переривання
державності в інших європейських країнах, які на сьогодні є потужними
європейськими націями, а також на історичні обставини, які призводять до
переривання державності. Система патріотичного виховання передбачає формування
історичної свідомості молодого покоління українців, що базується на вивченні
історії боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого
історичного шляху, особливо у ХХ-ХХІ століттях.
Існування України сьогодні – це результат тисячолітньої боротьби
українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна стати
запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства.
Вивчаючи
славні сторінки історії варто звертати увагу на те велике і світле, яке
підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед
людством. Адже українці - єдина в світі козацька нація. Козацтво було дисциплінованою
організацією самого українського народу, споконвічною формою його
самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього звичаю –
Волі. У козацькі часи нашому народові були притаманними високий рівень
шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне
дотримання національних традицій і звичаїв. А Запорозька
Січ була і залишається нині синонімом свободи, незалежності, людської й
національної гідності.
У старших класах необхідно акцентувати увагу на патріотизмі і моральності діячів визвольного
руху, показати витоки цього патріотизму. Так
символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну став подвиг
героїв Крут, боротьба за волю України повстанців Холодного Яру,
діяльність Української Повстанської
Армії, спротив дисидентів тоталітарній системі тощо. Ці та інші
теми є надзвичайно емоційними, хвилюючими і дають невичерпні можливості для розкриття такої людської якості, як самопожертва в ім’я нації та
держави.
Проголошення Акту незалежності України відкрило нову сторінку в історії
України.
Історія України – це не тільки події, а й історичні
постаті. На прикладах життя, діяльності і боротьби за державу українських
князів, козацтва, видатних гетьманів Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика;
всього українського народу та його видатних представників – Т.Шевченка,
В.Винниченка, М.Міхновського, М.Грушевського, С.Петлюри, С.Бандери та багатьох
інших, вчитель має продемонструвати національну гідність нашого народу, його
прагнення мати власну державу.
На всіх етапах становлення
український народ демонстрував високий національний дух і прагнення жити вільно
і незалежно, у мирі та злагоді з іншими народами.
Особливими мають стати уроки, присвячені
революційним змінам, що відбулись у листопаді 2013 - березні 2014 р.р.,
що продемонстрували готовність молодого
покоління відстоювати національні цінності, українську державність, орієнтацію
на фундаментальні орієнтири світової цивілізації. Вчитель має довести учням, що завдяки базовим цивілізаційним
цінностям вдалося розмежувати світ
диктаторських цінностей євразійства і загальнолюдських цінностей Європи.
Події,
які пережив народ України упродовж 2013 – 2014 рр. ще раз засвідчили, що проголошена у 1991р.
державна незалежність потребує постійного захисту, глибокого розуміння та оцінки того, що
відбувається навколо нас. Саме тому на уроках, присвячених сьогоденню, особлива
увага приділяється ролі учасникам
бойових дій на Сході України та волонтерам.
Вчителі мають ґрунтовно
опрацювати терміни «патріотизм», «нація», їх розуміння учнями. Необхідно
акцентувати увагу на тому, що патріотизм в нинішній час проявляється не лише в
безпосередній борні на Сході із зовнішнім ворогом, не тільки в надзвичайних
ситуаціях, але є звичайним станом повсякденного життя людини.
На уроках історії відбувається виховання громадянської
свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і
загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й
справедливості. Вчитель
має домогтися усвідомлення учнями спільності інтересів усіх етносів українського народу в розбудові
України, формування міжнаціональної толерантності, необхідності розвитку
духовної, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової,
трудової, екологічної культури тощо.
При цьому одним із завдань
учителя є максимальне використання потенціалу творчих здібностей та обдарувань
учнів. Інтелектуальні ігри, дискусії, диспути, прес-конференції, засідання
«круглого столу», тематичні діалоги, ділові ігри та інші інтерактивні форми
роботи емоційно збагатять уроки. Рекомендується широко використовувати
документи, спогади, кіно- і фотоматеріали, звукозаписи, художні твори, які
допоможуть створити на уроках відповідну
емоційну атмосферу, підсилять виховний вплив навчального матеріалу.
Географія
Шкільна географія відіграє значну роль у вихованні
патріотизму підростаючого покоління. Патріотичне виховання – виховання засобами
шкільної географії людини-громадянина, людини-патріота, основними рисами якої є
національна самосвідомість, почуття любові до своєї Батьківщини, шанобливе
ставлення до народних традицій, звичаїв, обрядів, як ланки, що визначає духовну
єдність поколінь, почуття громадянської й соціальної відповідальності, бажання
поліпшити умови життя в рідній місцевості. Шляхами реалізації завдань
патріотичного виховання в процесі навчання географії мають стати:
1. Відбір змісту навчального матеріалу й посилення
його українознавчої спрямованості. Так, характеризуючи окремі території світу,
доречно ознайомлювати учнів із внеском українських учених у їх вивчення й освоєння
(наприклад, під час вивчення теми «Відкриття й освоєння Африки» в курсі
«Географія материків і океанів» учитель може більш докладно зупинитися на
дослідженнях території цього материка українським мандрівником і дипломатом
Єгором Ковалевським).
2. Реалізація принципу національної спрямованості
шкільної географії, який передбачає формування в учнів національної свідомості,
прищеплення шанобливого ставлення до традицій і звичаїв українського народу
щодо вшанування й збереження природи краю, підтримання таких важливих рис
української нації, як чуйність, працелюбність і милосердя, що має знайти своє
вираження в широкому й активному залученні в процес вивчення географії
здобутків усної народної творчості (прислів’їв, приказок, прикмет, загадок про
природні об’єкти та явища), елементів календарної обрядовості, землеробської
культури, використанні народних традицій поведінки в природі, шанобливого
ставлення до неї (наприклад, українське народне прислів’я: «Багато снігу —
багато хліба»).
3. Максимальне використання виховного потенціалу
шкільного краєзнавства. Реалізація цього завдання може відбуватися шляхом
практичного вивчення особливостей природи, господарства й населення рідного
краю в процесі організації активних форм навчальної діяльності учнів
(практичних робіт на місцевості, екскурсій, експедицій, дослідницьких проектів
та ін.); конкретизації теоретичних географічних знань прикладами своєї
місцевості; орієнтації учнів на дослідну, суспільно корисну діяльність у
рідному краї за умов її інтеграції з наукою і місцевим виробництвом (наприклад,
у темах з географії свого регіону в 8-9 класах та під час вивчення курсів за
вибором «Географія рідного краю»).
4. Формування в учнів уявлень про досягнення України в
галузі науки, техніки, культури. Цей напрям виховної роботи пропонуємо
реалізовувати в процесі знайомства учнів зі значущими результатами діяльності
видатних вітчизняних дослідників, державних діячів, представників громадських
організацій; висвітлення інноваційних проектів у рамках міжнародного
співробітництва. (наприклад, М. Миклухо-Маклая, П. Чубинського, С. Рудницького, А. Синявського, О.
Маринича та ін.)
Особливо велика роль у вихованні
в учнів патріотизму, гордості за свою Батьківщину, почуттів поваги до інших
народів, різних країн належить фізичній і економічній географії. Кожна тема,
кожний урок містять політико-виховну інформацію, усвідомлене сприйняття якої
учнями сприяє переконаності – кращого місця, ніж рідний дім немає у цілому
світі. Патріотичному вихованню сприяє весь процес навчання географії, адже цей
предмет має виключно широкі можливості для організації патріотичного виховання.
Зокрема, на уроках у 8-му і 9-му
класах під час вивчення матеріалу про природу та господарство України
відбувається формування почуття приналежності до великого українського народу,
яким ми є; гордості і любові до нашої культури і традицій.
У процесі проведення позакласної
роботи (екскурсії, походи, подорожі) юні туристи-краєзнавці продовжують
вивчення, й дослідження рідного краю. Вони розширюють свій світогляд,
закріплюють і поглиблюють знання, здобуті на уроках географії, формують високі
моральні якості громадянина України. Тут з’являється ще більша можливість
ознайомити дітей з історією Батьківщини, її природними багатствами, народними
звичаями, традиціями.
Для реалізації поставлених
завдань учителям географії пропонуємо
організувати у своїх загальноосвітніх навчальних закладах наступні
заходи:
- запровадження нагород для учнів
ЗНЗ із числа переможців олімпіад, конкурсів в системі МАН та ін. у номінаціях:
кращий знавець географії України та кращий краєзнавець на рівні навчального
закладу, населеного пункту або району, області, України; відзнаку назвати ім.
П. Чубинського.
-у ЗНЗ здійснити дворічне планування тижня географії з
обов’язковими акцентами: на патріотичну складову навчання географії,
краєзнавчу складову навчання географії, поширення культури українського народу,
поширення культури національних меншин нашої країни у контексті єдності
України;
-проведення заходів присвячених вітчизняним
географам, економістам, відомим мандрівникам та природодослідникам, як
минулого, так і сьогодення;
-посилення роботи з географічного краєзнавства,
зокрема, створення краєзнавчої кімнати-музею при школі;
-участь у всеукраїнських історико-етнографічних та
еколого-географічних експедиціях, які проводяться в рамках руху учнівської та
студентської молоді України за збереження і примноження традицій, звичаїв,
обрядів народу, зокрема «Моя земля – земля моїх батьків»;
-організація екскурсійних подорожей, туристичних
походів історичними місцями, музеями
(Київ, Запоріжжя. Львів, Одеса, Полтава,
Батурин, Канів), тощо.
Вітчизняні
вчені-географи,економісти та краєзнавці.
Особливістю впровадження
Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді на уроках
географії у 2015-2016 н. р. буде відзначення таких ювілеїв – 115 років від дня
народження Володимира Михайловича Кубійовича, українського економ-географа, демографа, енциклопедиста; 150-річчя Михайла Івановича
Туган-Барановського, українського економіста, економ-географа, державного
діяча.
150-річчя
Георгія Миколайовича
Висоцького, українського
фізико-географа, ґрунтознавця, палеоботаніка;
150-річчя – Софії Русової, педагога, фундатора
українського краєзнавства.
У відповідності до цього,
необхідно висвітлити ці події під час проведення тижнів географії та економіки,
Всеукраїнських конкурсів, олімпіад та в
рамках МАН.
